Вербна Неділя

В Єрусалимі вже у IV ст. патріарх сідав на ослицю і в’їжджав на ній на Оливну гору, оточений віруючими. На Заході подібна практика прийнялася в V-VI ст. Звичай освячення пальм введено в літургію аж в ХІ ст. До реформи 1955 р. існував звичай, що служитель виходив у день Вербної Неділі перед храм, а двері святині зачиняли. Священик тричі стукав хрестом, тоді брама відчинялася, і священик з учасниками процесії входили всередину храму, аби відправити св.Месу. Цей символ мав нагадати вірним, що зачинене небо відкрилося нам завдяки заслузі хресної смерті Христа. Сьогодні священик на літургію Вербної Неділі вдягає не фіолетові шати, як колись, а червоні. Процесія має тріумфальний характер.

Христос входить до свого міста як Цар і Господь, приймає спонтанне прославлення мешканців. Цим Церква хоче сказати, що як за кілька днів Христос Господь зазнає жорстокої смерті, то все одно ніхто не позбавить Його царської величі і права на панування. Царську гідність Христа Господа підкреслюють антифони й пісні, співані під час процесії. В ХІ ст. з’явився звичай освячення пальм (вербових гілок, квітучих галузок тощо).

Вірні зберігають їх цілий рік, щоби потім спалити їх на попіл для посипання голів у Попільну Середу. Процесія з вербами (пальмами) є, з одного боку, пам’яткою про давню історичну подію, а з іншого — нашими кроками разом із Христом до жертви, якою сьогодні є св.Меса. Проголошуючи Христа Царем, ми тим самим погоджуємося з тим, що наша дорога до Отця завжди пролягає через хрест.

Джерело: CREDO: https://credo.pro/2024/03/61173