V Неділя Великого Посту

Залишилося уже небагато днів до смерті Ісуса на хресті. Церква пропонує нам увійти в останній тиждень Великого Посту, спільно відчуваючи з Паном Ісусом. Таким чином, коли деякі греки говорять: "Ми хочемо побачити Ісуса" (Ів 12, 21), з серця Христа випливає щось, на перший погляд не пов'язане: усвідомлення, що мить спасіння наближається. "Настала година, коли повинен бути увічнений Син Людський" (Ів 12, 23).

Ісус знає, що план любові Його Отця - спасіння людства - наближається до завершення. Він має намір завершити свою місію на Кальварії. Це було Його головним бажанням, яке тепер з впевненістю втілюється: „Тепер душа моя збуджена, і що маю сказати? Отче, визволь Мене від години сеї. Та не для сеї прийшов Я години. Отче, прослав своє Ім’я!” (Ів 12,27-28). Правильне сприйняття Христа означає відкриття, що Його ідентичність нерозривно пов'язана з хрестом. Розуміння Господа без Його страждань було б спотворенням Його справжнього послання.

Саме з цієї причини, відповідаючи на запит кількох греків, які хотіли побачити Його, Христос говорить про годину спасіння і використовує образ зерна пшениці. Це два елементи, які малюють портрет того, ким Він є. Якщо ми хочемо пізнати Ісуса у повній вірі, ми не можемо зводити Його до звичайного вчителя або суворого пророка, ми бажаємо бачити в Ньому Бога, Який прийшов у відповідний час, щоб віддати за нас Своє життя. „Коли зерно пшениці падаючи на землю не вмре, воно одне лишається, а якщо воно помре, то приносить врожай гарний” (Ів 12, 24). „Ісус у відповідь показує, що для кожної людини, яка хоче шукати Його, Він є прихованим зерном, готовим вмерти, щоб принести багатий плід. Неначе хотів сказати: якщо ви хочете пізнати мене і зрозуміти, подивіться на зерно пшениці, яке вмирає в ґрунті, подивіться на хрест”.

Через СТРАСТІ Христа він перестав бути символом кари, став знаком перемоги. Хрест є символом Викупителя: in quo est salus, vita et resurrectio nostra: в ньому наше спасіння, наше життя і наше воскресіння"[2]. Хрест відіграє так важливу роль у нашому житті, що з дитинства ми вчимося робити знак хреста як нашу першу християнську молитву. І скільки ж круцифіксів нагадують нам про справжню особистість Ісуса на стінах наших будинків або приховані в наших кишенях.

Таким чином, хрест доповнює наше життя, оскільки в ньому зло подолане. Так само, як хрест відзначає закоханість Христа, так Бог хоче прославляти наше існування. У своїй послушності Синові Отець не коливається виявити: „Уже прославився Я, і знову прославлюся” (Йоан 12, 28). У цьому „ще прославлюся” ми, всі християни - інші Христові - знаходимо себе, хто завершує наше життя, перемагаючи любов'ю миті, які ми могли б назвати моментами страждання, бо Ісус додає: „Голос цей не через Мене був, а через вас”.

Проте прийняття хреста Христа не є звичайним нагромадженням страждань, жертвою, яка дає нам суб'єктивне враження, що ми заслуговуємо на славу чи винагороду за наші дії. Ісус говорить про втрату життя, але робить це з наголосом на недомірну службу. „Що це значить втратити життя? Це значить менше думати про себе, про особисті користі, це уміти бачити і задовольняти потреби нашого ближнього, особливо останніх. Виконання з радістю діл милосердя до тих, хто страждає на тілі та дусі, є найбільш автентичним способом життя Євангелієм, є необхідним фундаментом, щоб наші спільноти зростали у братерстві та взаємному прийнятті”[3].

ЖИТТЯ щоденне стає таким чином, за волею Бога, який хоче нас щасливими, супроводженням Господом у Його земній подорожі, під час переходу через Кальварію та на шляху до Воскресіння. Хоча Ісус іноді може просити нас про велику жертву, загалом він закликає нас відкривати хрест „щоденний, прихований, без блиску та без забави”[4]. Таким чином, ми можемо зробити так, що Христос торжествує: через невеликі, приховані самоускладнення, які бачить лише Він, але які, подібно до Його страждань, мають своє джерело у любові до інших. В одній з точок Шляху св. Хосемарії запропонував кілька невидимих самоускладнень, які можуть допомогти нам дбати про наші відносини, наслідуючи спосіб життя нашого Господа: „Влучне слово, жарт, якого ти не висловив, люб'язна посмішка для набридливих, мовчання перед